У 1907 році лікар з Массачусетса провів експеримент із зважуванням людини до і після смерті і повідомив, що тіло втратило 21 грам після смерті. Саме стільки важить душа.

З усіх тварин тільки у слонів існує свого роду похоронний ритуал. Після смерті одного зі слонів стада родичі спочатку намагаються підняти його хоботами і сильно трубять, а згодом замовкають і починають накидати зверху тіла гілки дерев і землю. Потім ще кілька днів тварини не залишають померлого, дотримуючись тиші. Відомі випадки, коли слони подібним чином намагаються ховати і людей, причому іноді вони помилково вважають сплячу людину мертвою.

Практика поховання мертвих розпочалася ще 350 000 років тому. Свідчення тому – яма 14 метрів завглибшки в Іспанії, заповнена 27 скам’янілістю гомінідів (різновид Homo heidelbergensis). Можливо, це предки неандертальців та сучасних людей.

Для людей, які померли або втратили можливість залишити потомство внаслідок власної дурості, засновано спеціальну премію Дарвіна. Її вручають як нагороду за послугу — вилучення своїх генів із генофонду людства. Одна з класичних подібних історій сталася в єгипетському селі. 18-річний селянин поліз у колодязь діставати курча, що впало туди. Так як він не вмів плавати, то почав тонути, і йому на допомогу в колодязь почали стрибати його родичі та друзі. Усього потонуло 6 людей, а курча в результаті вижило.

Англійський математик Абрахам де Муавр у літньому віці одного разу виявив, що тривалість його сну зростає на 15 хвилин на день. Склавши арифметичну прогресію, він визначив дату, коли б вона досягла 24 годин — 27 листопада 1754 року. Цього дня він і помер.

Американський хімік Фред Бор відомий тим, що створив банку-тубус для чіпсів Pringles та запатентував цю форму. Він пишався своїм дітищем і навіть заповідав поховати свій прах в одній з таких банок, що й було виконано його нащадками.

Кілька століть тому медицина не мала достатньо точних методів для фіксування смерті, і людей, які перебувають у летаргічному сні або без свідомості, нерідко ховали живцем. З цієї причини з кінця 18 століття в Європі стало популярним ховати покійників у так званих безпечних трунах. У найпростішому випадку конструкція такої труни включала виведену назовні дихальну трубку і дзвіночок, шнур від якого закріплювався на руці похованого. Сьогодні безпечні труни використовуються набагато рідше, оскільки смерть фіксується безпомилково майже завжди.

У Франції можна офіційно одружитися або вийти заміж за померлого, хоча закон у цьому випадку не дає права наслідування покійного чоловіка. В основному такі шлюби укладаються, щоб узаконити дітей вагітної нареченої. Кожну заявку на посмертний шлюб схвалює президент Франції. Під час церемонії наречений чи наречена стоїть поруч із фотографією покійного, а церемоніймейстер вимовляє фразу «поки смерть не розлучить вас» минулого часу. Схожа традиція, яка називається примарним шлюбом, існує у Китаї та Судані.

Американський вчений Юджин Шумейкер, який займався геологією і планетологією і був одним з відкривачів комети Шумейкера-Леві 9, що врізалася в Юпітер, є єдиною на даний момент людиною, похованою на Місяці. Капсула з частиною його попелу була розміщена на міжпланетну дослідницьку станцію Lunar Prospector, яка закінчила свою місію, впавши на наш супутник у 1999 році.

У багатьох народів існує заборона на згадку імені померлої людини через побоювання викликати її дух чи привид. Замість оригінального імені використовують якусь нейтральну характеристику або надають інше ім’я, як африканське плем’я масаї. У американських індіанців гуахіро назвав небіжчика на ім’я міг сам понести смертельне покарання. У деяких племенах австралійських аборигенів це табу настільки сильно, що навіть живі тезки померлого змушені змінювати імена. Зі поваги до звичаїв аборигенів на початку багатьох австралійських фільмів і телепередач зустрічається попередження про те, що глядач може побачити зображення або почути голоси померлих.

У буддизмі Тибету смерть вважається перетворенням і самі буддисти вважають, що якщо людина померла, то від тіла немає більше користі, тому існує ритуал, в ході якого тіло померлого розрізають, штовхають і залишають на поживу хижакам.

На Мадагаскарі родини викопують кістки мертвих родичів. Старий саван віддається бездітній парі, щоб покрити подружнє ліжко. А покійника переховують у новому.